кризаКоли «Не можна» вже не працює

Була історія: колега прийшла на зустріч з дитиною. Хлопцю років 7–8.

Всадила сина на диван, дала йому пляшку води та заспокійливе (планшет). Каже: «Я йду на зустріч, десь на дві години.

Важливо: воду з пляшки можна наливати в рот. А на себе чи на диван — не можна. Зрозумів?». Малий на автоматі хитає головою, що зрозумів. Але виглядало, що не дуже.

Тобто, дитину на дві години залишили з інструкцію «не можна».

Але без інструкції «Що робити, коли станеться халепа»

І я подумав: це ж не тільки про таких малих. Це про нас усіх.

У житті, в бізнесі, в репутації — всі такі: «головне, щоб не трапилось». А як трапилось — шухєр.

І наче ти дорослий, серйозний, а сидиш посеред кризи, як той малий з розлитою на диван водою.

Без плану, без ганчірки, просто сидиш та думаєш: «Може воно якось само розсмокчеться?».

А криза така: «Нє, братан, я тут надовго. Давай ганчірку шукай».

А ганчірки нема, бо ти її взагалі не купляв.

І ти біжиш, вириваєш косметичні серветки з коробки, накидаєш на пляму.

І розумієш, що ̶р̶е̶п̶у̶т̶а̶ц̶і̶ї̶ дивану гаплик.

У дитинстві нас вчили через «не можна».

Не можна розливати воду. Не можна гратися з ножицями. Не можна носити шкарпетки з сандалями.

Але що робити, коли халепа вже сталася? Порожнеча. Абсолютна чорна діра знань.

Так а що робити, якщо воду таки розлито?

Хто знає? Може Бог.

Але він мовчить…